С​а​м​о​т​н​і​й і п​р​о​к​л​я​т​и​й

"Я знов самотній і проклятий, — схилився тяжко до вікна: на мурах, ніби на розп’яттях, ворони виють в небеса. їх чую крики ізнадвору у серці зрадженім своїм… Куди, куди втічу від горя, від тих зловісних голосів?.. Упала буря із-за бору на місто пилом і піском, змела на вітер птицю чорну, неначе пір’я під погром, та й кинула мені зокола малу стеблину пирію, щоб завихрити з нею вгору і думу змучену мою!... Я знов самотній і проклятий — схилився тяжко до вікна: на мурах, ніби на розп’яттях, з пилами буря умира." Тодось Осьмачка